Артур Гаспарян, відомий критик та журналіст.

Вчора, четвертого серпня, я з моїм дідусем дивився телепрограму "Народжені в СРСР". Гістем студії був відомий московський музикальний критик, журналіст Московського комсомольця Артур Гаспарян.

Артутр Гаспарян вчився у ВКШ (Вища Комсомольска Школа), потім почав працювати журналістом. У нього в дипломі стоїть напис "Методист з комуністичного виховання", з цього навіть він сам сміявся.

Сам Артур Гаспарян досить різко висловлювався у бік комуністичної, "совкової" системи, та з його слів, ВКШ стало "останнім цвяхом у труну комунізму для нього". Півпрограми Артур Гаспарян та ведучий Володимир Глазунов тлумачили про стару систему, о недоліках минулого, вели бесіду про недоречність деяких фраз та слів, як то "щасливе радянське минуле". Дійсно, за цю програму у ті часи ви були б розстріляні на місці, не встигшувши вийти на вулицю.

Та ось, що у цій програмі дуже зацікавило мого діда, і ця його поведінка зацікавила мене. Якщо хочете, то це була суперечка Гаспаряна у телевізорі та мого дідуся на стулі. Це з одного боку смішно, а з другого - над цим варто задуматися.

Вся родзинка цього випадку була у цьому: мій дід категорично не прийняв того, що Артур Гаспарян при його антикомуністичному світогляді вчився у ВКШ, та не кинув навчання. Та мій дідусь не був одним. У студію зателефонувала людина з таким запитанням. Відповідь була досить прогнозована, теперішній відомим журналіст розумів, що через ВКШ він зможе забезпечити собі життя, але після навчання він не пійшов по партійнім кар’єрним сходам. Цей факт роздратував мого діда, та він почав нервувати.

Подивимося на точку зору Артура Гаспаряна. Людина в усі епохи жила гуртом - кам’яний вік, залізний вік, наша ера. Але в неї не було інстинкту "врятування колективу", в неї був інстинкт врятування себе та своєї сім’ї. Людина була та буде індивідуалістом, який живе у гурті. Тому таке рішення молодого студента ВКШ буле досить вірне. Він користувався тим, чим міг користуватися, не порушуючи законів та правил. Зрештою, він зробив собі життя.

Те, що думав мій дід було більш ідейним. Він полюбляє говорити, що він завжди розумів, що таке комунізм та навіть у партію входити відмовився. Але "політичний гарт" радянської людини дається взнаки. Він впевнений, що людина повинна придержуватися тієї чи іншої ідеології. За це він і не полюбив Гаспаряна, майже з першого погляду.

Ідеологія - це дуже зхоже з філософією. Як казав мій викладач з філософії, Падалка Володимир Іванович, у кожної людини своя філософія, що людина повинна думати та усвідомлювати свою унікальність. На жаль, багато радянських громадян того періоду, що пройшли крізь війну, були розучені думати та приучені працювати. Війна породила ось таких "зомбі" та багато людей, які дуже багато зробили для самосвідомості людей. У першу чергу це "шістидесятники".

Скільки людей, стількі ідеологій. Але у розумінні мого діда, ідеологія це те, "що усі знають". Тобто Марксистсько-ленінська, капіталізм (це зі слів діда), та інші. З цим я дуже не згоден - ідеологія та вона ж філософія - суть людини, унікальна!

У нашому політичному світі, українському та російському, грузинському та інших йде пропаганда національно-свідомих ідей. Це цілком доречно - це світовий досвід. Але у подальше життя дітей повинні проводжати батьки, та давати свої рекомендації, щоб не виховати робота. У результаті ми маємо чоловіка/жінку зі своєю унікальною особистістю, а не загальною програмою з невеличкими відхиленнями. Людина унікальна та довершена, вона любить свою країну так, як вона хоче, та не любить чужу, як того забажає. Не завжди ці бажання подобаються тобі чи мені, але до чого тут ми?

P.S. Дуже погано, коли суперечки про наші бажання виходять за рамки суперечок, і йдуть у напрямку необгрунтованих звинувачень та "він перший почав"... Шануймося друзі, панове, товарищі!